Чому важливо усвідомлювати свої почуття?

Уявіть, що кожен із нас живе у своєрідній «бульбашці». Ця бульбашка складається з багатьох шарів. Саме крізь них ми сприймаємо реальність.
Ось шар, який зазвичай легко помітити.
● Думки.● Емоційні реакції.● Поведінка.
Те, що на поверхні. Про що відносно легко згадати та пояснити словами.
Приклад:
«Я поганий працівник».«Я боюся втратити роботу». «Я не можу дозволити собі розслабитись, тому працюю 24 / 7».
Але є щось глибше.
● Базові переконання.● Глибинні страхи.● Уявлення про себе та світ.
Приклад:
«Я не маю права на помилку». «Якщо я втрачу роботу — опинюсь під забором». «Я маю постійно докладати зусиль, щоб відповідати очікуванням».
Цей шар формується з самого народження — під впливом подій, які ми переживаємо, та людей, що нас оточують.
До моменту, коли ми стаємо дорослими, він вже настільки звичний, що відчувається як «просто я такий».
І все б нічого, якби ми жили в ідеальному світі. Та часто дитячий досвід буває травмуючим. І ми живемо життя крізь ці шари — непрожитого болю та пригнічених почуттів.
Чим більше шарів ми усвідомлюємо, тим більше ми вільні.
Чим менше — тим більше скуті страхом. Тим більше нашим життям керує саме він.

︾

«Я не боюся, це щось інше…»
Повернемось до Сергія.
Наразі здається: його життям керує страх «опинитися на узбіччі». Саме тому він не може дозволити собі відпочити. Але… чи саме в цьому причина його тривоги?
— Що для Вас означає «опинитися на узбіччі»? — запитую обережно.
— Ну… це принизливо.
— Ох… Звісно… Що Ви відчуваєте, коли опиняєтесь там?
— Я злюся.
— На кого?
— На себе.
— За що?
— За те, що допустив. Мав би знати. Мав би не допустити.
— Не допустити… приниження?
— Ну, звісно!.. — вигукує Сергій. Він починає сердитися. Виглядає так, ніби я ставлю одне й те саме питання знов і знов.
— Ясно… То, коли Ви принижені — яке саме відчуття підіймається? — я справді задаю схожі питання. Це геть не знущання. Я намагаюсь допомогти Сергію побачити, що приховує його гнів.
Ми ходимо колами ще декілька зустрічей поспіль. Зрештою я пропоную Сергію зробити ментальну практику.
Такі практики допомагають досліджувати глибокі переживання в обхід раціонального мислення. Адже «що я про це думаю» не завжди збігається з тим, «що відбувається насправді».
Сергій переноситься спогадами в дитинство.
Йому сім-вісім років. Він стоїть біля школи та бачить, як відʼїжджає шкільний автобус. Весь його клас у цьому автобусі. А він — ні.
Бо в батьків не знайшлося грошей, щоб відправити його на екскурсію.
— Я бачу які вони всі веселі. Щасливі. І вони всі на мене дивляться. Костя. Мій двоюрідний брат. Він сміється...
— Що Ви відчуваєте?
— Я не боюся. Це щось інше… Може гнів? Не знаю, як описати. Я просто ніби горю.
— Горю… від чого?.. — підштовхую я ще трошки.
Сергій мовчить кілька секунд.
— Боже мій. Це сором. Я відчуваю сором...

︾

«Людина другого сорту»
Виявляється, Сергій був знайомий із соромом, скільки себе памʼятає.
Його батьки не були заможними, але й не бідували. Робочий клас пострадянських часів. На щось вистачало грошей, на щось ні.
Але у сусідній квартирі жили його дядько з тіткою, що були набагато заможнішими. Державні посади, закордонні поїздки.
— Мама часто казала: «Подумай, що на це скаже твій дядько?». Або «Піди вибачись перед тіткою». Я не був ні в чому винним. Я це знав. І мама це знала. Але ж родичі були «королями», як тут без реверансів.
До «королівського двору» належала ще одна людина — двоюрідний брат Сергія, син дядька з тіткою.
Хлопці були одного віку, тож звісно, без порівнянь не обходилось.
— Костя завжди був еталоном — з сумом згадує Сергій. — Я так старався… Навчався краще за всіх у школі. І все одно батько казав: «Он, подивись на Костянтина, який же він молодець!».
У чому він був молодець ніхто не пояснював. Хіба що в тому, щоб глузувати з Сергія.
Костя весь час підбурював брата на якісь авантюри.
—Я думав так, —продовжував Сергій. — Його вважають класним. Якщо я буду повторювати за ним — мене також вважатимуть класним.
Але на жаль, за те, що Кості сходило з рук, Сергія завжди сварили.
Це ставило хлопця в тупик: «Що зі мною не так?».
Чоловік пригадав, що коли йому було років з шістнадцять, він побачив, як батьки розбирають покупки. Його погляд зачепився за напис: «Яйця другого сорту».
— В той момент мене осяяло: це ж наша сім’я другого сорту. Я другого сорту!
Усе доросле життя Сергій намагався компенсувати це глибоке внутрішнє відчуття «другосортності».
Дві вищі освіти. Дипломи з відзнакою. Успішна карʼєра. Керівна посада.
І все для того, щоб не дозволити собі знов відчути себе тим самим маленьким хлопчиком.
Хлопчиком, який стоїть біля школи й дивиться вслід автобусу. І нічого не може вдіяти. Хлопчиком, якому соромно.
Коли Сергію вдалося усвідомити, від чого саме він захищається, фонова тривога почала відступати.
Згодом чоловік почав краще спати та навіть вирішився взяти відпустку (вперше за багато років).
— Будете сміятися, — написав він мені з цієї відпустки. І надіслав фото. На ньому лапа його собаки лежала на упаковці яєць.
Я придивилася до напису біля лапи: «Яйця вищого сорту» ♥ 

* Історія опублікована з дотриманням принципів професійної етики. Докладніше тут: Етика блогу.

︾

Чому важливо усвідомлювати свої травми?
Психіка не завжди помічає, що обставини вже змінилися.
Саме тому ми реагуємо не на те, що відбувається зараз, а на те, що колись травмувало.
Маленький Сергій справді не міг уникнути приниження. Не міг піти. Не міг обрати інше середовище. Йому залишалося лише пристосовуватися. «Робити реверанси».
Дорослий Сергій живе в іншій реальності. У нього є досвід, професія, гроші, можливості. Але коли страх стає надто сильним, психіка ніби повертає його в той старий стан безпорадності.
Усвідомлення цього — не прибирає тривогу миттєво. Але воно дозволяє відокремити минуле від теперішнього.
«Я боюся не втрати роботи. Я боюся знову відчути себе нікчемним і безпорадним».
І коли страх усвідомлений, він стає меншим. Не тому, що проблема зникає.
А тому, що замість автоматичної реакції з’являється простір для вибору.
Я можу залишатися тим маленьким хлопчиком. А можу згадати, що сьогодні я вже дорослий.
І навіть якщо залишуся без роботи — я не опинюся на узбіччі. Я просто знайду нову роботу.

︾